Згідно "секретного наказу" Директора
OlMi написав:
Володя.
В Штате Юта есть рандоннерский клуб. Судя по названию, находится он в Солтлейксити -
http://www.audax-club-parisien.com/download/Calendrier_BRM_%28Monde_2013%29.pdf.
Так шо можешь катнуть официальный бревет.
Интересно узнать, как там у буржуев это все проходит.
Я проїхав офіційний бревет у Юті який був організований місцевим рандонерським клубом.
http://www.saltlakerandos.org/ Як справжній розвідник
буду описувати деякі технічні деталі проведення бревету.
Все почалось з реєстрації та оплати внеску у розмірі 5 баксів. Це зробити було легко через PayPal безпосередньо на сайті клубу. Але платити можна на місці перед стартом. На сайті багато корисної інформації, правила, маршрути. Але подивившись на маршрут я зрозумів що якщо поїду сам то це буде не бревет а спортивне орієнтування, поворотів дуже багато заблукати легко.
Маршрут можна подивитись тут:
http://ridewithgps.com/routes/2098930Тому я роздрукував карту з Гугла (вийшло 20 сторінок). Та вирішив що сяду на колесо комусь хто знає куди їхати, а якщо ні то тоді вже карта.
Маршрут складний в орієнтуванні але рельєф зовсім не типовий для Юти, зовсім без гір.
Прогноз погоди не обіцяв нічого приємного +5 та дощі (few showers ). Прокинувшись я подивився у вікно та зрозумів що один з шауарс вже розпочався, лило як з відра.
Одягнувшись як водолаз
я поїхав до місця старту (десь 20 км). Шауарс тільки посилювався. Трохи поблукавши виїхав на місце старту у містечку Centerville. На старті було не багато людей.
Я швидко знайшов головного, якого зовуть Ричард (місцевого Директора). Він швидко знайшов пакетик з моєю карткою, Легендою та Правилами. Я про всяк випадок перепитав про відмітки на маршруті. Він сказав що чека з магазину достатньо або якщо він буде зі мною у групі то він підпише. Всього треба було відмітитись 4 рази (старт, 50,100,фініш). Ще запитав типовий час для 200ки. Він сказав що десь 9 годин, але погода дуже погана, тому просто їдемо.
Погода дійсно супер!
На Старті зібралось 8 учасників (не пам’ятаю точно, на сайті повинна з’явитись інформація). Велосипеди різні типові шосери та гибриди. Але супер дорогих не було.
Поїхали. Я обережно поїхав у групі. Вирішив що треба обов’язково сидіти у групі, інакше буду блукати з картою. У місті було багато поворотів швидкість не велика. Потім виїхали у передмістя (як я потім зрозумів що всю дорогу було передмістя). Група придавила. Швидкість майже не падала нижче 25, іноді придавлювали. Але сильно розганятись було важко через перехрестя з світлофорами та знаками СТОП. Мене це влаштовувало я не у формі ганяти. У групі всі їдуть дуже обережно. Ніяких різких рухів. Попереджають про перехрестя, каміння або ями (для українців це невеличкі ямки). Обгонів з правого боку ніхто не робив. Якщо їхали двома лініями то з правого боку заходили обережно попереджаючи.
Сів на колесо Головному вирішив що він точно знає дорогу. Але навіть він двічі трохи не там звернув. Але він швидко зорієнтувався та буквально через кілька метрів повернув усіх на маршрут. Почував себе нормально. Іноді було важко, коли група додавала, але я не відвалювався. Помітив що у групі вже їдуть не всі, залишилось семеро.
Дощ лив по повній. Очі заливало погано було орієнтуватись. Взагалі був цікавий дощ. Біля маршруту величезний гірський хребет (там гори під 3000 км та вище). Хмари затримувались біля гір, тому дощ брав паузу. А потім хмари сповзали у долину та поливали як з шланга.
На під’їзді до першої відмітки 50 км відчув що важко крутити з групою. Треба перекусити. Зупинились біля магазину.
Перш за все підписав картку. 11 ранку. 2 години 50 км. Не погано. Але мене статистика не дуже цікавила. Я був радий можливості пожерти. Забіг у магазин купив батончиків, бо у таких невеличких магазинах біля заправки особливого вибору немає.
Сів перекусити. Мокро та холодно, неприємно…Але хоча б поїм. Не встиг я доїсти Снікерс як Головний скомандував підйом. Летс го джентелметс. Я ледь не вдавився Снікересом.
Але швидко почав залазити на вело, намагаючись зрозуміти коли вони встигли поїсти. Нічого не зробиш правило « Або з групою їду або блукаю» ніхто не відміняв.
Потів виявилось що більшість їде назад тобто вони або заздалегідь вирішили їхати Populaire (100 км) . Або вирішили повертатись бо погода не покращувалась, а навіть погіршувалась. Тобто на бреветі залишилось тільки троє: Я, Річард Головний та Дєнієл (сподіваюсь я вірно запам’ятав ім’я).
До речі про Populaire, це може бути цікаво для сумських бреветів. Хто не в силах їхати 200 км, може їхати 100 км. Це додасть масовості (хоча народу багато їздить на 200, але може бути ще більше). Більше людей відчує атмосферу організованої велоподії. Покатаються у групі познайомляться з іншими. Це все корисно як на мене….
Але повертаюсь до ютівського бревету. Поїхали втрьох. Я намагався не відставати. Але нормально не поїв. Тому важко було. Виїхали на хайвей десь на 75 км, тут я почав відвалюватись. Бо вони покрутили швидше. Але потім я їх нагнав. Вони просто мене зачекали. Сказали щоб я не хвилювався вони мене не залишать бо розуміють що маршрут складний через кількість поворотів. Це дуже мені сподобалось. Взагалі мужики дуже приємні. У дорозі потроху балакали про життя та політику…Була одна зупинка через прокол у Денієла. Він з подивом відзначив що це перший прокол майже за 2 роки на бреветах. Я сказав що у нас це частіше відбувається бо деякі дороги не ремонтували з часів Світових війн. Доїхали до Brigham City.
У самому місті мені звело судомою м’яз. Неприємно, від холоду напевне.
Я добре пом‘ятав що далі поворот до відмітки 100 км а на карті була відмітка ЇЖА. На позначці намальована тарілка з виделкою чи ложкою, мені краще ложка. Але точно повинна бути їжа. Бо вже 100 км. Час жерти, заправляти калорії, заливати бак, перезаряджати батарейки. Називайте як хочете…Але вже точно ЧАС. Я трохи відстав від Головного. Він чекав біля магазину.
Потім під’їхав третій (він ще зупинявся підрегулювати вело). Головний поставив мені відмітку до картки. Я побіг до магазину. Знову ніякої жратви з тарілки.
Купив печиво то знову Снікерс. Мужики в цей час щось знову настроювали у веліку. Але знову майже не їли. Все 15 хвилин пройшло. Поїхали назад майже тією ж дорогою.
Знову влупив дощ
. Я зняв окуляри. Бо окуляри залило водою, нічого не було видно. Вода потрапляла в очі та чомусь страшно пекла (можливо піт потрапляв). Шланговий дощ вже задовбав. Я відставав. Мужики чекали мене на складних поворотах щоб я не заблукав. Швидкіть моя впала, хотілось їсти. Десь на 130 км поїхали разом знову спілкуючись про глобальні проблеми та про бревети. Головний сказав що зазвичай людей більше, але погода завадила зібрати більше людей. Доїхали до 150 той самий магазин що був на 50 км. Я почав їсти свої Снікерси запиваючи Колою. Трохи побалакали. Головний сказав що важко знайти маршрут щоб не у місті та не у великих горах. У великих горах їхати 300 км вже дуже складно, не кажучи про довші дистанції (я його добре розумію). А весною у горах ще сніг. Тому 200 ка проходить по невеличких містечках у долині поряд з Солт Лейком. Я розповів що у нас збирається по 30 учасників на бревети. Головний сказав що це серйозна кількість. Потім розповів що у нас під час бреветів народ полюбляє перекусити та випити пива.
Вони сказали що пиво це напевне небезпечно..
Залишилось 50 км. Напишу відверто. Попрохав мужиків чекати на основних поворотах бо я вже остаточно втомився триматись з ними. А без них заблукаю. Вони сказали: Без проблем.
Але дощ таки припинився.
Я напевне не вірно розумію значення фрази few showers у прогнозі погоди. Зі шланга поливало майже весь день.
Поїхали останні 50. Після невеличкої перерви я нормально покрутив та навіть почав думати що встигну за 9 годин 200 ку. Потім знову десь на 175 захотілось їсти. У голові зашуміло, почало злегка нудити.
Вирішив що треба просто доїхати. Бо ще звалюсь з веліка. Тем більше останні 25 були у місті. Перехрестя, машини та діти на самокатах що вискакували на дорогу. Треба щоб у голова працювала. Мужики довели мене до самого фінішу.
Доїхали!!!
На фініші декілька фото. Я щасливий та дурний.
Та фотки моєї картки
Статистика:
Відстань 202 км
Час у дорозі 8:13
Загальний час: 9:36
Середня швидкість 24.6
Максимальна швидкість 42.7
Дєнієл запропонував довезти мене назад до Солт Лейк. Я погодився бо блукати по передмістю втомленим не було бажання.
Я таки запитав у них що вони їдять у дорозі. Вони сказили що п’ють розчини з протеїнами те ще з чимось. Запитали у мене. А що ти п’єш?? А я кажу, воду. Вони здивовано на мене подивились. Сказали що я повинен спробувати порошки. У Головного Річарда у машині були ящики з напоями та великі пляшки з порошками. Я так зрозумів це планувалось для тих хто фінішував. Я з задоволенням випив не солодкого соку (бо від солодкого вже нудило).
Потім мене довезли машиною додому. За що я дуже вдячний!!
Тепер про розвіддані. Фото може не дуже вдалі. Але всі ці папірці звичайно збережу на пам'ять.
Це фото вмісту пакету що видають на старті.
Правила.
Картка учасника.
Легенда.
Легенда може зручна (у Головного був цілий стіл на кермі, щоб постійно перевіряти Легенду). Але мені було б важко швидко орієнтуватись. Думаю що це не типовий маршрут з такою кількість поворотів.
Взагалі сама ідея та оформлення Легенди як на мене гарні (просто цей маршрут складний через кількість поворотів). А ось від великої карти ніякої користі.
Головне враження, що я все ж таки проїхав з нормальним часом. Якщо б нормально поїв хоч б раз то може б втримався з мужиками. Але те що вони швидше їдуть тут без питань. Не очікував що буде так мало людей. Можливо погода вплинула.
Добре що мужики мене підтримали. Дуже приємні люди.
Ось такий брегет у Юті. Всім привіт!!!