Нарешті для мене розпочався справжній велосезон!
При тому розпочався не в Юті а біля Сан Франциско.
Звіт про подорож до Каліфорнії вийшов дуже великий, але сподіваюсь не нудний..
У Солт Лейку погода не дуже для шосейних пригод. Холодно, іноді дощ а іноді сніг. Про гори я мовчу там тільки на лижах. Декілька разів катався, але не далеко та не довго. Одного разу колега запросив на справжній mountain bike. Покатались по справжнім горам. Покатались добре. Я два рази летів через руль. Додому прийшов побитий та задоволений. Але все ж таки зуділо покататись на звичному шосейнику. Мрії стають реальністю. По роботі мені пощастило поїхати до Сан Франциско на конференцію. Відрядження це чудово! 5 днів я робив те що потрібно робити «порядному науковцю». Вдень я сидів у залах та слухав розумних людей. А ввечері їв та пив на корпаративах)))
Під кінець тижня я вже менше слухав а більше прокладав у голові вело маршрути. На вихідних я не поїхав назад до Юти, а залишився у Сан Франціско. Вирішав брати велік на прокат та їхати у Неділю кататись.
В перший вільний вечір П’ятниці я вирішив що досить жрати та пити (тим більше я вже переключися на власний бюджет). У голові засіла ідея побачити Океан. Для фітнесу та підготовки до велопробігу вирішив пробігти від готелю до берегу Океану. Велік на прокат для екскурсії по місту вирішив не брати. Тому що у США велосипед це транспорт, тому у деяких цікавих місцях на вело не можна пересуватись. До того ж прокат вело 40 баксів, а у місті ще й залишити десь доведеться. Не захотів ризикувати. Тому побіг..))
Зараз хтось може сказати що це вело сайт а не сайт бігунів. Це правда…Тому хто хоче, може пропускати невеличку бігову екскурсію по місту. Та одразу перейти до велопокатушки. Але я вирішив коротко написати про саме місто та те що я побачив. Бо Сан Франциско цікаве та не типове американське місто.
Сан Франциско велике місто, але хмарочосів не так багато як у інших великих американських містах. Багато цікавих старих будинків. Мій маршрут почався з ділового центру та закінчився у Golden Gate Park біля самого океанського узбережжя. Готель у якому я жив розташований біля входу до Chinatown. На мій подив наступним будинком було консульство України.
Батьківщина не відпускає!! Далі по вулиці лише модні магазини. На одному вікні помітив рекламного дядьку як ліз по Кримським Горам.
Знову Україна)
Діловий центр виглядає вражаючи, з величезними будинками.
А поряд величезний Оклендський міст.
Раніше гуляючи по місту я бачив багато цікавого. Запам’ятався звичайно Оклендський міст, бейсбольний стадіон (гра для мене не зрозуміла, але стадіон цікавий).
Та ось ця не дуже помітна табличка на честь Великої Людини.
Я випадково натрапив на неї. Зупинився ушанувавши одного з моїх улюблених письменників. Поряд зупинився зовсім старенький дідусь. Він запитав: Тобі подобається Джек Лондон? Я відповів звичайно так!!! Дідусь зрадів так ніби виграв у лотерею..Але повертаюсь до невеличкої подорожі. З ділового центру можна потрапити до старих адміністративних будівель.
А далі вже починається можна сказати приватний сектор. З такими тихими вулицями.
Ось я вже біля невеличкого парку. З якого чудово видно все місто.
Ще далі Університет.
Біля якого ось така велична, як на мене іспанського стилю церква.
Трохи погуляв по університету. Все ж таки мені всі Універи цікаві, така робота
Далі відомий Golden Gate Park.
Парк чудовий нічого сказати особлива велика кількість квітів, слів немає тільки фото.
Далі музей Академії Наук, не міг не зупинитись.
Потім я потрапив у справжній японський парк.
В парку невеличкі озера у яких повно риби
Ще далі Ботанічний Сад. Тут я взагалі був у захваті. Парк розділений на різні частини, такі собі невеличкі Австралії, Індії та ще багато країн. Джунглі змінювались пустелею через 10 метрів.
Набігавшись парком я втомився. Але мета ще досягнута. Далі Тихий Океан. Півгодинки ще побігав. І ось вже відчувалось що попереду багато води. Трошки затримався біля вітряка.
І ось нарешті!!! Вперше в житті я побачив Тихий Океан. Далі знову тільки фото. Як можна написати про Океан я не знаю.
Набігався нормально))
У день відпочинку я вирішив зайти до вело магазину та заздалегідь домовитись про шосейний велік. Йти треба було через Чайнатаун
Чайнатаун швидко змінився італійським районом. Навкруги італійські прапори та шикарні ресторани.
Цей район мені більше сподобався ніж китайський. Про велік домовився. Обіцяли біля 8-й ранку відчинитись та дати мені велік.
Наступного ранку я був на місці в 8:20 магазин зачинений.
Відчинили в 9:15.
Це трохи не за графіком.
Дядько у магазині виявився приязним. Я навіть перестав сердитись що чекав. Підігнавши під себе вело я ще вибрав шлем. У сумці запасна камера насос та карта. Начебто все що треба. Почав їхати бо велік потрібно повернуту ввечері 20:00. Вже на початку про себе відзначив, що задні гальма так собі. Але тоді вирішив не повертатись. Даремно!!!
План був їхати на міст Золоті Ворота, далі Сан Рафаєль, потім повернути на Захід, ну а далі супервідомий хайвей номер 1 біля узбережжя океану. Врешті вийшло майже як планував. Ось маршрут:
Поїхав спочатку містом біля набережної.
Фотка веліка та острова Алькатрас.
Далі їхати не вийшло бо дорогу перекрили через марафон.
Трохи поблукав потім перепитав у поліцейських. Таки виїхав на Золоті Ворота. Ось вони!!!!
Справді величезний міст. Поїхав по мосту. Зупиняючись на фотосесію.
Вітер на мосту дмухав як треба.
Але не сфоткати Алькатрас та місто у тумані просто не міг.
Погода була не дуже, мілкий дощ та вітер. Переїхав міст. Далі я зрозумів що потрапив у звичну для мене американську ситуацію . Я не знав куди їхати. На Гугл карті все виглядає зрозумілим, але карта що дали мені у магазині була занадто мілка. А американські розв’язки біля хайвеїв це ребус для велосипедиста. Запитав у відпочиваючого велосипедиста. Той визвався мене провести. Добрий дядько вивів мене до містечка Сасаліто. Після Сасаліто був невеликий підйом, з цікавим спуском. Який я нахабно проїхав обганяючи машини та деяких місцевих, тіпа я крутий після ютівських спусків. Далі стане зрозуміло що я зовсім не крутий на спусках… Невеличке та приємне містечко, у якому навіть погода стала краще.
Далі моя мета Сан Рафаєль. Знову заблукав. Почав розпитувати у місцевих. Розпитування у американців це окрема історія. Трапляються дуже приязні люди які намагаються крім дороги вказати ще багато чого цікавого. Ось такі розмови були у мене біля Сан Рафаєля.
-Добрий день. Як проїхати до Сан Рафаєл??
-О!! Сан Рафаєл. А в яку частину?
-Та мені у будь яку. Головне щоб потрапити до міста.
-Добре!! Ти їдь по цій дорозі. Там буде кафе біля повороту. До речі, якщо втомився то зупинись. Вони готують чудові салати.
-Та ні, я тільки виїхав. Мені би потрапити до міста.
-Немає проблем!!! Так ось, біля того ресторану повертай ліворуч….Ні не повертай…Там по тій дорозі одні підйоми, а ти на вело.
-Та мені нормально…Мені б до міста доїхати.
-Так це просто. Тоді повертай ліворуч. Але не біля ресторану, а далі біля церкви…А ти до речі звідкіля??
- Я з України. Зараз працюю у Юті.
- О!!! Юта там багато церков.
-Так…Мені б до міста..
-Це легко. Повертаєш біля ресторану ліворуч, а далі церква. Тоді краще праворуч біля ….стріт а далі побачиш ще поворот. Повертай, а далі кращі запитай…Зрозумів???
- Угу…Дуже Вам дякую!
Звичайно я нічого не зрозумів. Куди їхати?? Але побалакати було приємно. Трохи покрутився по місту. Нічого не зрозуміло. Суцільний потік машин. Куди діватись на вело?? Повернув трохи назад. Виїхав на тиху дорого майже без машин. Трохи перекусив. Потім вирішив їхати по цій тихій дорозі. Їхалось приємно, гарна дорога, красиві схили. Потім виїхав до містечка Сан Анесельмо. Те що треба!!! Я повернув трохи раніше. Але тепер я знайшов знову свій маршрут. На радощах покрутив швидше по дорозі з колоритною назвою Сер Френсис Дрейк.
Напевне уславлений пірат, а вже потім добропорядний слуга ЇЇ Величності, щось дуже корисне зробив для містечка Сан Ансельмо. Тепер вже я був впевнений що все гаразд. Тому покрутив із задоволення біля схилів на яких обідали відгодовані американські корови.
Зупинявся рідко. Бо багато витратив часу блукаючи у пошуках Сан Рафаєля. Нарешті вїхав на перехрестя Дрейка та Хейвей 1 у містечку Олема.
Я ще трохи проїхав далі на Північ до містечка Инвернесс. Подивився на затоку, яка спочатку дуже була схожа на болото.
Далі назад по Хейвей 1!!!
Покрутив по повній. Настрій чудовий. Дорога супер. Поряд схили та чудові величні дерева.
По дорозі натрапив на містечко Догтаун.
Тихо було, ні собак ні людей.Навіть мистецтво закрите на ремонт.
Ось вже зовсім поруч океанське узбережжя.
Ось він Океан.
Зупинився на пляжі трохи пофоткати.
В такому будинку напевно цікаво жити.
Далі та відома ділянка цієї дороги, яка зовсім поряд з Океаном. Від свіжого повітря та відчуття що їду по ЦІЙ дорозі я заскакував на невеликі підйоми.
Та знову зупинявся. Бо не можна було не зупинитись. Просто посидів. На узбіччі дороги.
Подивився на нескінченний Океан. Розуміючи що це один з найкращих веловідпочинків у моєму житті. Не вистачало тільки поряд справжніх друзів з якими посидіти відпочити завжди приємно. Навкруги все було як у казці. Казці для велосипедиста. Дорога з чудовим покриттям зі схилами та серпантином біля Океану !!!
Але часу було не багато. Знаючи що у місті десь точно застрягну, я поїхав швидко. Попереду спуски та підйоми. На спусках їхав швидко, начебто не складні спуски порівнюючи з серпантинами Юти. Тому розігнався без деяких сумнів. На одному зі спусків таки «довыделовался». Різкий поворот на великій швидкості. Не проблема…Я вже вивчив. Не треба різко гальмувати. Трохи прихватити задні гальма а далі тільки вписатись і все. Не вийшло. Здалось що під заднє колесо щось потрапило, може камінь, колесо вильнуло. Давлю на гальма..але гальма не схватили так як треба (треба було повернутись та підкрутити ще біля магазину
) . Їду до лісу
…Потім вже помилка від переляку. Придавив передні гальма. Через руль полетів до лісу.
Наламав трохи сухих дерев кущів та не знаю що ще. Піднявся…Цілий!!! Подряпин вистачало. Але переломів немає. Підійшов до вело. Переднє колесо невелика вісімка. Заднє колесо вісімка. Відпустив задні гальма щоб не терло колесо. Поїхав далі. Спускаючись обережно тільки на передніх гальмах. Висновки: 1) я хворий на всю голову
, так їздити на новому вело по незнайомим схилам, 2) спускатись я не вмію, хоча в Юті не падав, ганяючи кожні вихідні 3) після дощу з неперевіреними гальмами та після зимової перерви НЕ ГАНЯТИ. Взагалі я обережно завжди їздив у Сумах, я на штеповській гірці завжди пригальмовував . А тут щось переклинуло. По дорозі зустрів велосипедиста. Запитав чи нема в нього чим підправити вісімку. Він був на гібриді (щось не зрозуміле, шосейник з величезними колесами), тому вісімки його не турбували та інструментів не було. Але він мені сильно допоміг провівши майже до самого мосту. По дорозі я розповів як влетів. Він сказав що всі падають. Але порадив одружитись тоді обережніше починаєш їздити. Треба спробувати.
Ось вже видно місто
Далі знову Золотий Міст.
З неймовірним вітрюганом. Вже у місті. Трохи поблукав. Знайшов магазин. Хазяї виявився нормальними мужиками. Спочатку сказали платити за два колеса. Але попрохав спробувати виправити переднє. Колесо вирівнялось. Заднє без питань. Я його сильно викривив. Дядько що рівняв колесо нещодавно зламав ключицю на велику тому йому історії по падіння всі цікаві. Заплатив 40 баксів за колесо. Нормально…Головне сам цілий не рахуючи синці та подряпини. По дорозі назад треба було купити щось поїсти. Купив китайського супу з локшиною у цьому ресторані, звичайно з собою, бо вигляд у мене був не для ресторанів.
А також купив ось таке велосипедне пиво.
Відчув себе як Панда Кунг фу з мультфільму . Побитий та наминаючи суп з локшиною. Така ось вийшла подорож, з повчальними пригодами. Подорож яку я надовго запам’ятаю.
Всім привіт!!!
Вхід
Галерея
Допомога
Пошук
Канал
