Пошук нового та епілог Чи складно навчитись якійсь справі? Іноді не дуже, а іноді занадто… Але найголовніше – це бажання. Хоча, деякі заняття вимагають багато грошей – пілотом гелікоптера хотіли-б стати багато людей, але… то є складніше. Інша справа – подорожі на вело, коли треба кілька тисяч гривень, щоб купити все необхідне. Проте, всеодно, головне – бажання навчитися: оскільки навіть якщо у тебе є гроші, але немає бажання, то всі спроби будуть марнотратством.
До чого ці слова? Не знаю. Краще просто їхати вперед – хочу знайти якісь нові місця, де ще не був. Виїжджаю до села, їду через соняшникове поле – вражаюче місце: вітер дме і все навколо шелестить… І більше немає інших звуків – шуму авто, криків п’яних відпочиваючих… Краса!
Безкраї простори соняшників… Доїхав до сусіднього села і на мене понеслася зграя собак, але почув їх вже здалеку і уникнув знайомства, виїхавши на іншу дорогу. Подивився по карті… озирнувся, та й і повернув назад. Але скоро зупинився – побачив новий схил по якому ще не ходив, хоча й поряд все давно знайомі місця… Нажаль, вже малоймовірно знайти щось новеньке.
В цих місцях – лишив частину моєї душі, частину себе. Ці схили, крейдяні кар’єри, річка Псел – вразили мене з першого погляду і притягують наче магніт, незважаючи на роки. Коли я знову побачу ці місця? Сподіваюся вже зовсім скоро… Останній раз був тут у 2012 році, тобто пройшло сім років… Хоча у 2017 році проїхав поряд (у село Великий Бобрик) і здалеку фотографував ці місця, але це було не те – зовсім інша справа походити по цих місцях, задертися з вело на схил… От як зараз – майже годину форсую довжелезний схил… Звісно, роблю багато зупинок – шукаю тварин та рослин для фотографування, тому міг би значно швидше подолати цю перепону… Хоча ні – про спортивні результати поки що годі й думати.
Намет розкинув знову на степовому схилі… і через п’ять хвилин переставив в інше місце – кочка, яка спочатку здалася дрібницею, заважає відпочинку. О! Тепер можна спокійненько відпочивати! Випадково помітив, що сталевий багажник, який вірою і правдою служив багато років, з однієї сторони зламався вщент – вирішив на наступний день вирішувати цю проблему.
Вночі роблю декілька фото, але це лише на згадку, оскільки навкруги згарища. Навіть на цьому фото, якщо придивитися, видно згорілі луки.
Ранок – час тиші та спокою. Хоча влітку починає співати безліч птахів і все навкруги оживає, а зараз – пізня осінь і лише абсолютна тиша навкруги… Дістаю камеру і шукаю цікавинки… Декілька фото врешті-решт лишаю.
Оглядаю багажник – кой-як закріпляю його мотузкою і вирішую вертатися додому. По-перше – поїздив по всім можливим місцям, а решту – пропустив, оскільки пожежа все знищила. По-друге – невідомо скільки витримає багажник, тому краще мандрувати додому. І втретє – невідомо, як довго буде ця сонячна тепла погода. Збираюся… Але стоп! А як же останнє фото в цих місцях?
Їду і оминаю всі ями, щоб зменшити навантаження на багажник. Їду ледь-ледь, але поспішати мені нема куди – попереду довга дорога, майже 40 км – до вечора в будь-якому випадку встигну! Роблю зупинку біля річки – доїдаю арахіс та згущонку. Взагалі, двадцять років тому майже не було відпочиваючих в цих місцях – а тепер все змінилося: всюди сліди від кемпінгів, особливо на березі річки. В околицях села – зупиняюся зробити декілька фото, але в зюзю п’яний місцевий, підходе зі словами «А яка у тебе фотокамера?». Від’їжджаю від нього подалі, уникаючи знайомства –сумніваюся, що у нього добрі наміри. Вже вкотре, побачивши камеру, задають купу питань, але відстають, коли кажу, що це раритет віком більш ніж у 10 років.
Ось вже й і місто, цивілізація – купа машин, будинки, комп’ютери… А в пам’яті ще надовго лишиться краєвид, який сфотографував з намету у другий день…
© 2019 Фото і текст Віктор Пархоменко
For licensing or usage, please contact fullmetalekolog@gmail.com
Вхід
Галерея
Допомога
Пошук
Канал
