velo-sport.sumy.ua

Виникла нагальна потреба доставити Володимиру (vkv) на службу в Гончарівське навігаційно-комунікаційний прибор, тобто смартфон. Бо без рідного велофоруму він там зовсім засумував. І я просто не міг не скористатись нагодою щоб не проїхатись по новим для мене дорогам. Туди - назад своїм ходом майже 700 км. Я хоч і не г...о, але на такі подвиги ще не готовий. Тому вирішив скористатися допомогою УЗ. Вивчивши всі можливі варіанти зупинився на такому: нічний поїзд до Києва. Велосипедом через Гончарівське до Чернігова. Звідти електричка до Ніжина і потім Луганським до Сум. На велосипедну частину маршруту (170 км.) випало 8 з половиною годин (5:10 - 13:43). Якщо без форс-мажору то повинен би встигнути.

Таким чином, пізно в п'ятницю я вирушив на Київ. Нічний сидячий це вже само по собі серйозне випробування, але я його витримав і навіть пару годин поспав. Звісно ж поїзд хвилин на 15 спізнився, але всім, окрім мене, було по барабану - метро відкривають в 6.00. З вагона я вискочив першим, швидко зібрав велосипед і вперед по сплячому Києву. Дуже хотів якомога швидше вибратися з міста. Відразу ж на першій розв'язці проскочив повз потрібний правий поворот на проспект Перемоги, але порушивши декілька правил повернув через вісім рядів безпосередньо наліво. На Шулявці повернув де треба і поїхав прямо і прямо визираючи розв'язку на вулицю Богатирську. Трафік в Києві о шостій ранку десь як в Сумах вдень, тому їхати можна спокійно. Впевнений, що на пару годин пізніше мене б там просто закатали в асфальт. Досить скоро я побачив перед собою Московський міст. Їхати на лівий берег в мої плани не входило, повертатись назад і шукати потрібну розв'язку теж не хотілось. Зупинився, швиденько дістав прибор з ЖПС і дуже легко зорієнтувався як проїхати по Оболоні в потрібному напрямку.

Досить скоро я вже був біля виїзду з Києва у напрямку Вишгорода. Асфальт в тому місці ідеальний, дорога йде потроху вгору, і коли я обернувся, то побачив Київ вже внизу. Перша частина маршруту пройшла без проблем - я вирвався з Київа. На початку Вишгорода сподобалось велике графіті з написом готичними літерами Welcome to Uptown. Проїхав по дамбі Київського моря. Дуже сподобалося - з одного боку до горизонту вода, що мерехтить під вранішнім сонцем, з іншого - далеко внизу величний Київ. Прикро лише, що панораму Києва за останні 10 років безнадійно зіпсували сотнями потворних багатоповерхівок.

Незабаром я опинився в Міжрічинському регіональному ландшафтному парку. Зустрічаються там села, шматки не дуже гарної дороги, але я запам'ятав цей маршрут таким


Десятки километрів соснового лісу під вранішнім сонцем після нічної зливи. Запах хвої і постійний спів пташок. І на переважній частині дороги ідеальний асфальт. З медитативного стану вивела колона БТРів ...

Діставсь до Чернігівської області і відразу - Десна. Місце легендарне, георїчне, прокляте і хто зна ще яке. Але зараз схоже на сонне царство. Тиша і два солдати що сиділи біля головного входу і, мабуть, в соте натирали бляхи, мріючи про дембель. Хоча масштаби об'єкту вражають.

Стало досить жарко і почав заважати вітер. До того ж вже з'явилась втома. Близько 11 діставсь Гончарівського. Поки Володя розповідав про армійські будні я мовчки їв і пив. В 11-30 рушив на Чернігів. Залишилось 40 км і 2год.15хв. Ніби достатньо, але довелось добряче попотіти - сонце пекло вже на повну і вітер не соромився добряче тріпати. Ледь виходило тримати середню за 20. Один прокол і я міг би не встигнути вчасно. Вже біля Чернігова, "на колах" повз мене пролетів карбоновий шосер з лежаком і точно з еліпсами. Навіть не оглянувся. Виявилось що на в'їзді в Чернігів їх зібралось таких чоловік 30. Мабуть здивувались, чому це я не зупиняюсь а вперто сунусь далі в місто.

До вокзалу діставсь без проблем. І навіть було ще 15 хв. щоб купити квиток. Пів дороги до Ніжина довелося простояти в тамбурі. Ноги притомились...