Давно не писав на сайті. Хоча писати звіти про скорені дистанції було для мене великим задоволенням. Не писав просто тому, що живу я зараз не у рідному місті. Так вийшло, що я поїхав працювати у США у місто Солт Лейк Сіті (штат Юта).Десь через рік збираюся повернутися додому, а там як вийде ... ....
Сумувати за рідними та друзями звичайна справа коли ти далеко
. Тим більше якщо навіть поговорити легко зрозумілою мовою виходить рідко. Тому писати цей звіт про невеличку поїздку тут у штаті Юта мені було дуже приємно
Ще до того я приїхав до Солт Лейк Сіти я звичайно подивився у Google Map де ж все ж таки я буду жити приблизно рік. Бо крім того, що у цьому місті була зимова Олімпіада я більше нічого не знав про Лейк Сіти. Виявились що місцевість цікава, величезне озеро та гори. Та ще й досить високі (вище Карпат)!
Почитавши більше про штат Юта та столицю штату Солт Лейк Сіти я зрозумів що їду до американського велосипедного раю. Вирішив, що я тільки закінчу побутові питання та почну працювати у спокійному темпі то одразу пошукаю вело. Тобто придбаю у когось старенький велік а бо щось таке…
Про проблеми на початку перебування у США треба писати на іншому сайті…Тому напишу коротко, одразу велік купити не зміг. Але познайомився з багатьма гарними людьми.
Гарними тому що допомагають мені. Наприклад один знайомий хлопець виявився справжнім фанатом велосипедів та позичив мені вело (у нього своїх три). Велосипед на рівні. Рама не зрозумілого виробництва хоча непогана. А ось все інше у повному порядку (фото далі)….
І ось у мене є шосейний велосипед а поряд гори!!!!!
Одразу помітив у місті безліч велосипедистів. Одні просто використовують вело як транспорт, але й дуже багато серйозних велосипедистів. Це видно з екіпірування ну й звичайно з швидкості пересування.
Взагалі тема велосипеда у місті Солт Лейк Сіти заслуговує окремої розповіді. Що я з Вашого дозволу зроблю найближчим часом.
А зараз перша покатушка у горах Юти..
На тому тижні у Четвер мій начальник почувши що я катаюсь на вело запропонував мені поїхати. Я звичайно погодився. Я розповів йому про сумські велосипедні справи. По спільноту велолюбителів та про веломарафони. Він був вражений почувши що люди їздять такі дистанції. Він чув про вело марафони (до речі у Солт Лейк Сити є рандонерський клуб ) але сам він більше 180 не їздив. Хоча сам є членом клубу велолюбителів. Ми поїхали і він показав мені цікавий маршрут звичайний для місцевих велосипедистів. Я нормально не їздив з початку Серпня. Багато справ та підготовка до від’їзду, часу не було..Це й дуже добре відчув під час першої поїздки з моїм босом. Маршрут був наступний. Підйоми тут серйозні..Досвіду мене с такими горами немає..Штепівка, Червлене, Михайлівка ось всі мої гори.
Тут все набагато складніше…Ще у місті по дорозі на роботу на вело у попередні дні я попотів на підйомах. Сидячі у сідлі я просто не міг заїхати. А під час поїздки з босом по горам за містом взагалі в очах темніло.
Я звичайно не супер велосипедист, але все ж таки щось довелось проїхати. А тут…На підйомах повз мене пролітали швидкі хлопці а іноді і дівчата (зізнаюсь відверто). Вони ще встигали вітатись..Сил на відповідь у мене не завжди вистачало.
Коротше кажучи порвав мене мій бос.
Під кінець я трошки розігрівся та зміг не відстати на останньому підйомі. Потім спуск…
.Тут також відсутність досвіду та вело форми (парашут з моєї футболки супер). Результат, я ледь живий валяюсь дома…. Звичайно у мене немає вело форми, та й педалі умовно контактні. Але все ж таки їхати треба краще.
Фото з цієї поїздки немає. На жаль не взяв фотоапарат.
На вихідних вирішив їхати сам. По цій же дорозі. Треба тренуватись щоб не осоромити себе наступного разу.
Поїхали!!!
Справжня дистанція почалась тут біля підйому до дороги як називається Emigration Road.
Не знаю чому така назва. Емігрантів я там не бачив може маскуються під велосипедистів, яких там дуже багато.
Попереду гори.
Треба штурмувати!!!
Дорога проходить по історичним для Юти місцям де проходили перші поселенці. Частина з них замучилась ходити по просторам Америки та сказали: Досить!!!! Це наше місце! Тому цей монумент називається This is the place!!
Гори вже ближче…
Далі дорога проходить поряд місцевого зоопарку.
А вдалині багатоповерхові житлові будинки.
Не типові для Солт Лейк Сіті, можливо побудовані тому що багато хто хотів жити зовсім поряд горами. Їхати комфортно тому що для велосипедистів є спеціальна ділянка дороги.Авто сюди не можна!!!
Дорога пішла вгору…
Ще трохи і я під’їхав до селища Емігрантів.
Навкруги чудові краєвиди.
Так це територія велосипедистів!. Авто звільніть дорогу!!!!
Далі просто крутий підйом.
Важко…
Але як чудово навкруги!
. Продовжую рухатись дорогою Емігрантів.
Мені туди!!!
Проїхав будівлю місцевої пожежної бригади.
А гори тут якісь руді
…Все вище у гору.
Якщо придивитись можна побачити звідкіля я приїхав.
Різниця висоти відчутна.
Зустрічались написи на дорозі. Я думаю...Я зможу!
Було багато написів на підтримку велосипедистів та прізвища місцевих зірок вело за прикладом Тур де Франс. Далі ще вище.
Нарешті перевал..Тут декілька стендів історичних
та інформаційних. Бруднити воду не можна.
Воду у цьому озері.
Ще й такі невеличкі пам’ятники
та ось такі кущі
.
А тепер ближче до озера. Приємного їхати вниз на великій швидкості до чудового озера.
Але собакам тут бігати чомусь заборонено.
Вирішив зробити фото на згадку.
Та фото сесія вело.
Трохи поїздив навколо озера.
Такі підйоми тут не вважаються серйозними
..Знову переселенці
.
Вирішив повертатись бо вже вечоріло.
Тепер тільки вниз по такому серпантину.
Чудово!!!!!!! Спуск закінчився вже у місті біля університету Юти у якому я працюю
. Далі спуск ближче до центру міста.
Я спустився з тих гір!!!
Коли їхав біля стадіону не міг не зупинитись.
Про Олімпіаду тут ще досі пам’ятають.
Ось вулиця на якій я живу.
Звичайно не у тих височенних будовах у центрі. Сонце вже сідало.
Далі буде…
У подальшому планується велосипедна екскурсія містом та розповіді про інші поїздки.
Привіт усім друзям по велосипеду у рідних Сумах!! Гори Юти це чудово, але Вашої приємної компанії не вистачає.